Знаки препинания

Примечания

  1. Р. С. Гиляревский, Б. А. Старостин. Иностранные имена и названия в русском тексте. Справочник. М.: Международные отношения, 1969. С. 3: «теперь этот способ признан неудобным и применяется мало». Интересно, что в 3-м издании этого же справочника (М.: Высшая школа, 1985, с. 11) пишут уже так: «этот способ и сейчас применяется некоторыми издательствами („Медицина“), хотя окончания уже не добавляются».
  2. Правила русской орфографии и пунктуации. Полный академический справочник / Под ред. В. В. Лопатина. М.: Эксмо, 2006. С. 114—115. ISBN 5-699-18553-4.
  3. Те же «Правила…», с. 111 и далее.
  4. Орфографическая реформа 1917—1918 годов упразднила не твёрдый знак как таковой, а лишь его основное употребление — на конце слов. Однако такие тонкости воспринимались с трудом и, по аналогии с ятем, «i», фитой и ижицей, люди часто считали и букву «Ъ» напрочь отменённой.
  5. Хотя, по правилам машинописи — апостроф проставляется путём поворота каретки на один щелчок вверх, нажатия клавиши запятой и поворота каретки на один щелчок обратно.
  6. Айдер Меметов. Къырымтатар тилининъ имля лугъаты / Qırımtatar tiliniñ imlâ luğatı. — 3-е издание, исправленное и дополненное. — Симферополь: Кримнавчпеддержвидав, 2014. — С. 17—19. — 448 с.

Вживання апострофа

Посилання на YouTube


Апостроф ставимо лише перед я, ю, є, ї. Він вказує, що ці букви позначають два звуки [йа], [йу], [йе], [йі], а попередній приголосний вимовляється твердо, пор.: з’ява і зяблик.

Апостроф пишемо Апостроф НЕ пишемо Перед я, ю, є, ї після губних м, в, п, б, ф (“мавпа Буф”), якщо ці губні стоять: а) на початку кореня*: б’ю, в’язати, в’язка, в’юн, п’ять, м’який; *Коли попередній приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться, як і в тих же словах без префікса: в’язок, в’язати, в’юнитися, п’ятьох, м’якшити. б) після або р: здорв’я, рб’ячий, солв’ї, солв’єм; чев’як, сум’яний, аф’яр. Після губних м, в, п, б, ф, якщо перед ними в корені є буква на позначення , крім р: вято, вях, мяний, мапячий, морвяний. Перед я, ю, є, ї після р, що позначає твердий звук (далі у вимові чується звук ): бур’ян, сузір’я, кар’єр, матір’ю. Після букви р, що разом із я, ю, є позначає м’який звук (у вимові не чується ): буряк, зоря, гарячий. Перед я, ю, є, ї після префіксів, які кінчаються на приголосний (від-, під-, над; перед-, роз-, без-, з-, в-, об-, між-): від’ємний, під’юдити, роз’єднати, без’ядерний, з’їзд, між’ярусний, перед’ювілейний. Перед я, ю, є, ї у , у яких перша частина закінчується на приголосний: пан’європейський, дит’ясла, Мін’юст. (*Згідно з попереднім правописом пів’яблука, пів’яхти) (*Згідно з попереднім правописом перед іменниками — власними іменами пів- пиcалося через дефіс: пів-Європи, пів-Євпаторії, пів-Японії.) Після к в імені Лук’ян і похідних від нього словах: Лук’яненко, Лук’янівка, Лук’янов. Апостроф у словах іншомовного походження В апостроф перед я, ю, є, ї ставиться не тільки після (б, п, в, м, ф) та р, а й після та (г, к, х, ж,ч, ш), якщо після них чується звук : комп’ютер , Дансм’юр , бар’єр , миш’як , Руж’є , Х’юстон , Рейк’явік , Г’ята

Апостроф в не ставиться перед я, ю, якщо ці букви позначають пом’якшення попереднього приголосного* (запозичення переважно з французької мови): бюро , бязь , пюре , кювет , рюкзак , манікюр . *Проте, відповідно до фонетичних законів нашої мови, у вимові в таких словах може виступати й звук : , і т.под

Цього не враховано в правописі. Після кінцевого приголосного в префіксах: ад’ю́нкт, ад’юта́нт, ін’є́кція, кон’ю́нктура, диз’ю́нкція. Апостроф не пишеться перед йо: курйоз, серйозний. Апостроф у слов’янських прізвищах та географічних назвах Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Аляб’єв, Ареф’єв, Водоп’янов, В’яльцева, Григор’єв, Захар’їн, Луб’янцев, Пом’яловський, Прокоф’єв, Рум’янцев, Юр’єв; В’язники, Дем’янськ, Прокоп’євськ, П’ятигорськ, Ак’яр, Амудар’я, Гур’єв. Апостроф не пишеться перед йо: Воробйов, Соловйов; Муравйово. Коли я, ю означають сполучення м’якого чи пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Бядуля, Пясецький, Рюмін; Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязань.

Як поставити апостроф?


— в українській розкладці клавіш, починаючи з версії Vista, апостроф на клавіатурі знаходиться ліворуч від клавіші 1, угорі над Tab;

— перейти на англійську розкладку, натиснути (українська «є») і, інколи, пробіл;


— використати комбінацію Alt+39 чи Alt+0146 (натискаємо Alt і, не відпускаючи, послідовно натискаємо 3 і 9 або 0146 на (правому) блоці клавіатури (обов’язково має бути включено NumLock)).

Список знаков препинания

  • Точка, конец предложения (англ. full stop, знак остановки).
  • Запятая, смысловое разделение частей предложения
  • Знак вопроса. Знак для вопросительной интонации
  • Восклицательный знак. Выражение экспрессии
  • Пробел. Разделитель слов
  • Тире
  • Дефис. Орфографический знак
  • Точка с запятой. Разделение частей сложных предложений
  • Двоеточие
  • Многоточие
  • Кавычки

Классификация знаков препинания по назначению выглядит следующим образом:

  • Отделение завершённых по смыслу фрагментов текста — предложений, абзацев. Они же отражают интонацию.
  • Обозначение отношений между частями одного предложения.
  • Выделение цитат.
  • Обозначение эмоционального отношения к отрезкам одного предложения — словам и словосочетаниям.
  • Обозначение пропусков фрагментов текста.
  • Символы сокращений слов.

В древние времена, знаки препинания практически не употреблялись. Слово «пунктуация» тогда больше относилось к ораторскому искусству. Отцами основателями современной системы считаются грамматики, жившие в Александрии в III – I веках до нашей эры (Аристофан Византийский, Дионисий Фракийский, Аристарх). По началу, использовалась только точка, причём ставилась она и сверху, и снизу и посередине строки. Спустя пару веков, появились ещё несколько знаков, а во втором веке, у Никанора уже было восемь. Однако, никаких определённых правил придумано не было, каждый автор ставил знаки препинания как хотел. Так продолжалось до XV века, когда книгопечатник Альд Мануций стандартизировал пунктуацию. С тех пор, количество знаков препинания и правила их употребления, не изменялись кардинально.

Знаки препинания не являются частями алфавитов. В следствии распространения европейской пунктуации в XX веке, в целом, они схожи для многих современных письменностей мира — индийской, еврейской, арабской, латинской и кириллической.


С этим читают